06:15 

Заболекарь
Мегакрендель: заколебарь, жаболекарь, зомболекарь, лежебокарь
Шевельов просто кладезь. Кому интересна история украинского языка, может узнать из его книг очень и очень много, и я сейчас говорю не только про истфон. Вот, скажем, что было неожиданно лично для меня:

1. До Первой Мировой Украина и Галичина нередко противопоставлялись («говорив він як галичанин, [...] любив уживати мало відомі на Україні вирази»). Сейчас это звучит дико.

2. Нечуй-Левицкий жаловался на засилье галицких неологизмов, относил к ним обычнейшие сейчас слова вроде «неможливий» (впрочем, именно «неможливий» понравилось даже ему и он его начал использовать сам). Апострофы его раздражали. Раздражала его и буква ї, ей он предрекал забвение вслед за русской ё, которую считал уже вымершей (как мы сейчас видим, он поторопился). И да, он писал йіі вместо її.

3. 1918-й, Закарпатье: «Ми не годні туй ужити, бо од нас школи наші рускі загубили і наш язик од нас ізтерли. Ми тепер ні по-руски ні по-мадярски не знаєме».

4. Надднепрянский украинский в тридцатые в Галичине ещё называли великоукраинским и считали более чистым.

5. Тридцатые годы, СССР: авторові доводилося бачити списки заборонених слів, що виходили від редакторів мови газети «Комуніст». Списки розсилано до всіх періодичних видань, а, можливо, і на інші адреси. Вони складалися з двох стовпчиків. Над першим стояло: «Слова, яких не вживати». У другій колонці давалися замінники: «Слова, яких уживати». Нема що й казати: слова з другого стовпчика були набагато ближчі до російської мови, ніж слова з першого. Ці списки ніколи не були друковані, але вони мали силу закону. [...] Хаос у мові сильно впливав на школи. Вчителі були вкрай збентежені й налякані, учні розгублені. Не триматися нового курсу було злочином, а триматися не було як, бо бракувало інструкцій. Складалося враження, що несталість взагалі притаманна українській мові, адже в російській мові нічого подібного не відбувалося, навпаки, вона суворо зберігала нормативність. Престиж української мови, і так уже невисокий, упав ще нижче.

6. Тем временем в Польше: В середині XIX століття хтось міг почувати себе українцем і навіть бути українським патріотом, розмовляючи в родині по-польському. В роки між двома світовими війнами це стало немислимим. Недозволена в державних установах і часто-густо відкидана в стосунках з урядовцями чи співтериторіяльною польською людністю, українська мова широко вживалася на численних масових маніфестаціях як вияв приналежности до нації, зневаги до влади, самонакладеної стигми. Виглядало, наче до нормальних функцій мови: зв'язку, заклику й вияву почуття, додалася ще особлива функція демонстрації. Отже, наявні умови зродили певний психологічний комплекс, що якоюсь мірою виключав з акту мовлення безпосередність, уводячи натомість елементи обміркованости, назагал не властиві мовцям. [...] У спогадах Степана Шаха є місце, де автор розповідає наче про справжній подвиг, про поїздку потягом гурту львівських першоклясників. Двоє старших школярів проінструктували молодших, як поводитися. Кожен мав, прибувши на головний вокзал, осібно підійти до каси й українською мовою попросити квиток. Поляки-касири зустріли це глузуванням, образами, але квитки продали. Далі подорож відбулася нормально. Але те, що акт мовлення втратив свою спонтанність, аж ніяк не було нормальним. Цей дрібний випадок, що врізався учасникам у пам'ять на десятиліття, відтворює в мініятюрі і може з деяким перебільшенням становище української мови під польською владою в міжвоєнні роки.

@темы: превед, языковед, ї

URL
Комментарии
2016-08-10 в 09:46 

itarrame
so i drank the water from a hurricane
мне вот нравится, что ты тут нынче пишешь под этим тегом. (в смысле, и сам факт писания, и содержание)

2016-08-10 в 16:57 

Осень
Очень интересно)

2016-08-10 в 21:46 

Gato Grande
...
:vo:

     

Эх, разум, да ещё разум

главная